схитрувати
СХИТРУВА́ТИ, у́ю,у́єш, і розм. СХИТРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док. Виявити хитрість, вдатися до хитрощів.
Своїми розповідями про спостереження над життям бджіл він-то найбільше й допікав Павлові. Павло, як гість, мовчки терпить, звичайно, хіба що схитрує якось (Головко, II, 1957, 409);
Коли Ленкіну стало сутужно, він схитрував (Шиян, Партиз. край, 1946, 126);
— А до прикладу кажучи, що то за сума? — ухопились за слово майстри. — Сума незначна. П’ятсот карбованців, — схитрував я й собі. Насправді було асигновано на огорожу тисячу (Збан., Малин. дзвін, 1958, 59);
Діло навіть не у грошах [для злодія], а в тому, як ти схитрив чи вирвався на чисте, оминувши різні пастки (Стельмах, II, 1962, 108).
Словник української мови (СУМ-11)