сяючий

СЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ся́яти і ся́ти.

Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (Шиян, Баланда, 1957, 177);

Пітьма лізла з безодні, виповняла міжгір’я, п’ялась по горах аж до сяючих на сонці шпилів (Коцюб., І, 1955, 197);

І збулось пророче слово: зашуміли вітровії, позмітали в твань і порох злотом сяючі корони (Гур., Друзі.., 1959, 10);

Нарешті в отворі лазу показався важкий, сяючий хрест (Юхвід, Оля, 1959, 69);

Кінь його зупинився на самім краю. Хотілося мчати далі, але далі було море — велике, сяюче, голубе! (Гончар, II, 1959, 48);

Сяючими очима дивився юнак на Віру Павлівну (Хотк., І, 1966, 41);

Студенти й Карташов почали підходити. Добрий, сяючий Мічурін.. перейшов до сусіднього деревця (Довж., І, 1958, 477).

Значення в інших словниках

1. сяючий — ся́ючий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. сяючий — див. світлий; яскравий  Словник синонімів Вусика
3. сяючий — [с’айучией] м. (на) -чому/-ч'ім, мн. -ч'і  Орфоепічний словник української мови
4. сяючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до сяяти і сяти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. сяючий — СЯ́ЮЧИЙ, а, е. Який сяє. Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (А. Шиян); Пітьма лізла з безодні, виповняла міжгір'я, п'ялась по горах аж до сяючих на сонці шпилів (М.  Словник української мови у 20 томах
6. сяючий — БЛИСКУ́ЧИЙ (який дає блиск, блищить); БЛИСКОТЛИ́ВИЙ (який часто або постійно блискає); СЯ́ЮЧИЙ, СІЯ́ЮЧИЙ поет., СЯ́ЙНИЙ поет., ОСЯ́ЙНИ́Й поет., СЯЙЛИ́ВИЙ поет.  Словник синонімів української мови