сяючий
СЯ́ЮЧИЙ, а, е.
Який сяє.
Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (А. Шиян);
Пітьма лізла з безодні, виповняла міжгір'я, п'ялась по горах аж до сяючих на сонці шпилів (М. Коцюбинський);
Нарешті в отворі лазу показався важкий, сяючий хрест (Л. Юхвід);
Кінь його зупинився на самім краю. Хотілося мчати далі, але далі було море – велике, сяюче, голубе! (О. Гончар);
Сяючими очима дивився юнак на Віру Павлівну (Г. Хоткевич);
Студенти й Карташов почали підходити. Добрий, сяючий Мічурін .. перейшов до сусіднього деревця (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)