сідлати
СІДЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. Накладати й закріплювати сідло на спині (коня або іншої тварини).
Не тоді коней сідлають, як верхи сідають (Укр.. присл.., 1955, 205);
У неділю вранці Брат коня сідлає (Рудан., Тв., 1959, 73);
Чабан Федь похапцем сідлав коня, затягуючи міцно попругу (Смолич, V, 1959, 698);
Сідлать коня! Гей, у погоню швидше! (Рильський, II, 1960, 22);
// перен., розм. Підкоряти когось собі.
Великі злодії сідлають праці люд, Аж поки злива маси не розбудить (Еллан, І, 1958, 255).
◊ Сідла́ти свого́ коня́ (ко́ника), рідко — те саме, що Сіда́ти (сі́сти) на свого́ ко́ника ( див. ко́ник).
— Добре, що є біля чого товктися.. — Та що там доброго? Нема тепер добра ні від сонця, ні від місяця,— сідлає дядечко свого незмінного коня (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 12).
Словник української мови (СУМ-11)