сінці
СІ́НЦІ, ів, мн. Зменш. до сі́ни.
Ані в сусідніх покоїках, ані в сінцях нема й душі живої (Фр., VI, 1951, 362);
Її повели з хати в маленькі сінці (Вас., II, 1959, 17);
Не встигла Маруся одягнутись, як грюкнули двері знадвору, в сінцях почулися кроки (Головко, II, 1957, 378).
Словник української мови (СУМ-11)