табун
ТАБУ́Н, а, ч.
1. Гурт копитних тварин (коней, оленів, верблюдів і т. ін.).
Там по лугу ходить табун коней (П. Куліш, Вибр., 1969, 160);
Світає. Глушак веде бійців тайговою стежкою.. Зникає табун плямистих оленів (Довж., І, 1958, 120);
Раз він [Ант] натрапив на цілий табун вепрів.., але не став гнатись за ними, бо стикатись одному з цілим стовпищем цих хижих звірів було небезпечно (Скл., Святослав, 1959, 14);
*У порівн. Ревуть запінені пороги, Як сірих турів табуни (Рильський, II, 1946, 42);
// Зграя диких або свійських птахів.
Високо-високо під небом вечірнім пролетіли величезним табуном дикі гуси (Коцюб., І, 1955, 142);
Восени, перед відлітом у вирій, тривожиться й табунами збирається птаство (Стельмах, І, 1962, 612);
// Скупчення риб, морських тварин.
Далеко од берега грає в морі табун веселих дельфінів (Коцюб., І, 1955, 288);
Коли табун білух іде коло берега, то неодмінно заходить у кожну бухту (Трубл., І, 1955, 274).
2. перен., розм. Про велику, звичайно неорганізовану групу людей.
Вона [Катря] миттю стрибнула з печі додолу й побачила табун посипальників, що товпились біля порога (Мирний, IV, 1955, 304);
Стояли грізні дні війни. Від Волги без упину фашистів бігли табуни степами України (Рудь, Дон. зорі, 1958, 88).
Бі́гти (ходи́ти, жи́ти і т. ін.) табуно́м (табуна́ми) — пересуватися, жити і т. ін. великою, звичайно неорганізованою групою.
Забили [екскурсанти] весь пароплав, не протовпишся на станціях, ходять цілими табунами на дорогах… (Еллан, II, 1958, 37);
Кажуть, люди жили табунами, Спали покотом в млі печер (Сим., Земне тяжіння, 1964, 30).
Словник української мови (СУМ-11)