татунь
ТАТУ́НЬ, я, ч. Пестл. до та́то.
— Певно, пише твій татунь з Канева (Н.-Лев., IV, 1956, 329);
З усіх своїх маленьких ніг побіг з шаблюкою, манюній, і притулився до татуня, до рук суворих і міцних (Сос., II, 1958, 350).
Словник української мови (СУМ-11)