тенденція
ТЕНДЕ́НЦІЯ, ї, ж.
1. Напрям розвитку чого-небудь.
Основною провідною тенденцією в розвитку міжнародного комуністичного руху є його дальше згуртування на принципах марксизму-ленінізму і пролетарського інтернаціоналізму (Ком. Укр., 3, 1969, 29);
На основі глибокого аналізу закономірностей капіталістичного виробництва К. Маркс розкрив історичну тенденцію капіталістичного нагромадження (Колг. Укр., 6, 1966, 26);
А над простором чистої води Родючі заколишуться сади, Мов килими, розстеляться городи Наперекір тенденціям природи (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 37);
Революційна ситуація передбачає збіг двох тенденцій у житті країни: небажання «низів» жити по-старому і неможливість для «верхів» по-старому управляти (Ком. Укр., 1, 1967, 32).
2. Прагнення, намір, властиві кому-, чому-небудь.
Дрібні партизанські групи.. мали тенденцію захопити залізничний вузол Бірзулу (Смолич, V, 1959, 618);
Революційні тенденції селянства;
// Потяг, схильність до чогось.
Сучасну лірику всіх жанрів характеризує тенденція до філософічності, інтелектуального збагачення (Вітч., 11, 1963, 175).
3. Провідна думка, ідея художнього, наукового й т. ін. твору; ідейне спрямування.
Часом у неї [О. Кобилянської] тенденція надто виступає червоною ниткою і разить очі, мов дисгармонія барв (Л. Укр., V, 1956, 43);
Він змалював у своїх творах позитивні образи селян і показав їх людяність, моральну чистоту, чесність і працьовитість. У цьому виявилась гуманна тенденція творів Квітки (Укр. літ., 8, 1956, 82);
У комедії «Мартин Боруля» сатира становить не окремі елементи, а провідну тенденцію твору (Життя К.-Карого, 1957, 108).
4. Упереджена думка, ідея, теза, що не випливає логічно з самого розвитку подій, з художніх образів, а нав’язується читачеві.
— Ах, ви не можете собі, дорога пані, уявити, як граф Адольф обурений цією новою газетою!.. Що за тон, що за тенденція, що за цинізм у порушуванні найнебезпечніших справ! (Фр., VI, 1951, 226).
Словник української мови (СУМ-11)