теревенити
ТЕРЕВЕ́НИТИ, ню, ниш, недок., перех. і неперех., розм., зневажл. Говорити дурниці, нісенітниці.
— Огонь спадає з неба, і самі свічі запалюються, — теревенив далі Копронідос (Н.-Лев., III, 1956, 375);
В Христини глухо забилося серце. — Годі, кажу, теревенити! — сердито проказала вона і, ображена, вийшла з кола дівчат (Збан., Переджнив’я, 1955, 87);
// Говорити що-небудь незначне, несерйозне, пусте.
Кованько торкнув Радюка й сказав йому: «А ходім і ми в ту гостинну [вітальню] та послухаємо, за що то теревенять оті сиві голови та духовні персони!» (Н.-Лев., І, 1956, 563);
Він вічно теревенив, розповідаючи веселі «віци» — анекдоти, співав коломийки (Тют., Вир, 1964, 352);
— Ви працюватимете зі мною, в цій лабораторії, теревенити з працівниками в інших лабораторіях у вас не буде часу (Рибак, Час.., 1960, 467).
Словник української мови (СУМ-11)