терикон
ТЕРИКО́Н, у, ч. Конусоподібний насип порожньої породи на поверхні землі біля шахти, копальні.
За заводом розлігся пустельний степ, і тільки де-не-де на обрії височіли конуси териконів коло далеких шахт… (Шовк., Інженери, 1956, 5);
Ярина все ближче підходила до терикону старої шахти — високої рудувато-чорної гори породи, вийнятої глибоко з-під землі (Собко, Стадіон, 1954, 19).
Словник української мови (СУМ-11)