тивун
ТИВУ́Н, а, ч. Те саме, що тіу́н.
І княжі тивуни ярились, щоб свічку-красуню згасить, Та ми і од них одкупились, А свічка і досі горить (Коч., П’єси, 1951, 122);
Мусій зрадів, що, певне, недовго буде морочитись із рибою, і вже прицілювався, де стати, коли тивун, який збирав митне, зупинив йому коней (Панч, Гомон. Україна, 1954, 381).
Словник української мови (СУМ-11)