тим
ТИМ, заст.
1. присл. Через те, тому.
— Ти мого Вуяхевича не знаєш. Ніхто лучче [краще] його не вміє гамовати [гамувати] козаків: тим я й дав на сей день йому бунчук, а не іншому (П. Куліш, Вибр., 1969, 155);
— Йому, мабуть, ніяка жінка не вгодить… тим він і не жениться (Мирний, І, 1949, 326).
2. спол. Уживається в складі складеного сполучника для зв’язку головного речення з підрядним реченням причини.
— Щось моя невістка не одчиняє при мені своєї скрині; мабуть, тим, що порожня (Н.-Лев., II, 1956, 288);
Якось не дуже хапались хлопці сватати її, мабуть тим, що вона сама липла до них (Коцюб., І, 1955, 28).
Словник української мови (СУМ-11)