тим
ТИМ, заст.
1. присл. Через те, тому.
– Ти мого Вуяхевича не знаєш. Ніхто лучче [краще] його не вміє гамовати [гамувати] козаків: тим я й дав на сей день йому бунчук, а не іншому (П. Куліш);
– Йому, мабуть, ніяка жінка не вгодить... тим він і не жениться (Панас Мирний).
2. спол. Уживається в складі складеного сполучника для зв'язку головного речення з підрядним реченням причини.
– Щось моя невістка не одчиняє при мені своєї скрині; мабуть, тим, що порожня (І. Нечуй-Левицький);
Якось не дуже хапались хлопці сватати її, мабуть тим, що вона сама липла до них (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)