тиньк
ТИНЬК, у, ч. Розчин вапна, змішаного з піском, яким покривають поверхню стін, стелі тощо; штукатурка.
В кімнаті пахло вогким вапном. Тиньк висихав надто повільно через таку ранню мокру осінь (Коп., Вибр., 1948, 82);
У світлій, сонячній.. і просторій залі для засідань, де пахло вогкістю і свіжим тиньком, зібралися видатні інженери, начальники робіт.., найліпші знавці гідротехнічних споруд (Коцюба, Нові береги, 1959, 28);
// Затверділий шар такого розчину на стінах, стелі або який обсипався, обвалився.
Зі стін руїни з галасом знялось вороння, а всередину з лоскотом посипались тиньк і цегла (Коцюб., II, 1955, 7);
Андрій виламує прутинку з дерева, що взялось рости з-під куті тиньку й цегли (Ю. Янов., IV, 1959, 14).
Словник української мови (СУМ-11)