титулка
ТИ́ТУЛКА, и, ж., розм. Те саме, що Ти́тульна сторі́нка ( див. ти́тульний).
— Я навіть ту присвяту з сонета переніс на титулку. Більш за те: хочу розшифрувати ваші ініціали у повне ім’я (Головко, II, 1957, 489);
Бува, на титулці написано: роман. Насправді ж це… обман! (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 165).
Словник української мови (СУМ-11)