титулований
ТИТУЛО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до титулува́ти;
// титуло́вано, безос. присудк. сл.
Титуловано його [Г. Сковороду] і українським Сократом, і українським Платоном,.. називано і деїстом, і пантеїстом, і спіритуалістом, і психологічним моністом (Літ. Укр., 4.XII 1962, 3).
2. у знач. прикм. Який має титул (у 1 знач.); вельможний.
Він [Жан-Жак Руссо] писав, що справді достойних i чесних людей, справжню доброчесність треба шукати серед простого народу, а не серед титулованої й багатої знаті (Наука… 6, І962, 26);
// Який одержав найменування, що свідчить про визнання заслуг, високих якостей; визнаний.
Титулований поет.
Словник української мови (СУМ-11)