тихенький
ТИХЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до ти́хий.
А я, з того дива, до неї на сміх і собі тихеньким голоском: — Доброго здоров’ячка, Палазю! (Н.-Лев., II, 1956, 12);
Дарці стало шкода лагідної тихенької панночки (Л. Укр., III, 1952, 633);
Поволі день погасав. Тихенький вітерець дихнув на діл (Гонч., Вибр., 1959, 373).
Словник української мови (СУМ-11)