тихенько
ТИХЕ́НЬКО. Присл. до тихе́нький.
Груша з зломленою верховиною біля хатки вбралася у листву й почала тихенько шелестіти ранками (Вовчок, І, 1955, 316);
Діденко навіть засовався на стільці й тихенько чортихнувся (Головко, II, 1957, 522);
Сніжок води злякається, Тихенько тануть стане (Гл., Вибр., 1951, 231);
Я дуже втомився, ведучи довгу розмову. Тому я заплющив очі і став тихенько дрімати (Ю. Янов., II, 1958, 132).
Словник української мови (СУМ-11)