толокувати
ТОЛОКУВА́ТИ¹, у́є, недок. Бути толокою, гуляти (про землю).
Всі городи поорані, лиш мій толокує (Коломийки, 1969, 214);
Вона заміряла з агрономом клин під ярові, сперечалася з дідом Кушкою, яке поле нехай толокує, а на якому посіяти люцерну (Мушк., Чорний хліб, 1960, 145).
ТОЛОКУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., заст. Працювати толокою ( див. толо́ка²).
Як толокують, то гарно й убираються (Барв., Опов.., 1902, 146).
Словник української мови (СУМ-11)