томлений
ТО́МЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. і теп. ч. до томи́ти.
Жінка, зв’язавши останній сніп, бере з колиски на томлені руки дитину (Вас., II, 1959, 168);
Оленка стояла на прозорій мілині, вода плюскала під руки.. Так би вік простояла, томлене тіло відходило, спочивало після тяжкої роботи (Горд., II, 1959, 66);
Ти не казав ні словечка мольби, лиш руку в мене палко взяв рукою й поклав на серце, томлене жагою, в очах твоїх палав огонь любви (У. Кравч., Вибр., 1958, 141);
// у знач. прикм., мет.
Томлена сталь.
Словник української мови (СУМ-11)