топольник
ТОПО́ЛЬНИК, а, ч., збірн. Зарості тополь.
Ой, гуділи вітри на паромі, І топольник розлукою пах… (Нех., Під.. зорею, 1950, 18);
В долинах річок і ручаїв ростуть кущі лози, вільшини та топольника (Багмут, Опов., 1959, 47).
Словник української мови (СУМ-11)