травка
ТРА́ВКА, и, ж. Зменш.-пестл. до трава́.
Вітер віє, вітер віє, Травка зеленіє, А в козака чорні брови, В дівки серце мліє (Укр.. лір. пісні, 1958, 297);
Отак, буває, в темну яму Святеє сонечко загляне, І в темній ямі, як на те, Зелена травка поросте (Шевч., II, 1953, 199);
Потім, коли Жабі замовкла, ми всі слухали її [Геле-нин] голос, що лився тихеньким струмочком по травці (Досв., Вибр., 1959, 162);
*У порівн. Як травка, скошеная в полі, Ув’яв Паллант (Котл., І, 1952, 258).
Словник української мови (СУМ-11)