травичка
ТРАВИ́ЧКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до трава́.
Весна йде та йде.. Мигтять білі метелики понад молоденькою травичкою (Вовчок, І, 1955, 183);
По дорозі блиснуло дзеркальце маленької водиці. Біленьке, срібляне з зеленою травичкою посередині (Стеф., III, 1954, 45);
— Присів я на травичку та незчувся, як і заснув (Тют., Вир, 1964, 30);
*У порівн. Маруся вже стомилася.. Висла на руках у опришка, як травичка скошена (Хотк., II, 1966, 142).
2. Те саме, що трави́нка.
Вона почала роздивлятись кожну травичку коло свого носа (Григ., Вибр., 1959, 315).
Словник української мови (СУМ-11)