трахкати
ТРА́ХКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Утворювати різкі, переривчасті звуки внаслідок падіння, пострілу, вибуху або під час роботи, руху тощо; торохкати (у 1 знач.).
Трахкаючи колесами, пароплав поспішив до пристані (Коп., Вибр., 1953, 439);
Трахкали розкотисті постріли;
// безос. Стріляти.
Трахкало десь збоку. Над головою хурчали осколки й опадали, гупаючи, мов груші (Гончар, III, 1959, 47).
2. Сильно, з гуркотом ударяти, стукати; торохкати (у 2 знач.).
Трахкало в розмаху дерево об дерево (Хотк., II, 1966, 220).
Словник української мови (СУМ-11)