трохей
ТРОХЕ́Й, я, ч. В античному віршуванні — двоскладова стопа з першим довгим і другим коротким складом; хорей.
[Меценат:] Поезію латинську почав нам еллін-бранець, не римлянин. [Прокуратор:] Бо мусив мову пана перейняти, а пан мав певне поважніші справи, ніж рідну мову сікти на трохеї (Л. Укр., III, 1952, 450);
Ту поему вірш по віршу Я складав старанно, пильно, Перелічував трохеї, Розміряв їх так прихильно (Сам., І, 1958, 149).
Словник української мови (СУМ-11)