трут
ТРУТ¹, а́, ч.
1. Гніт або висушений гриб трутовик, який займається від іскри і використовується при викрешуванні вогню.
[Дядько Лев (сідає під дубом на грубу коренину і пробує викресати вогню, щоб запалити люльку):] Аякже! викрешеш! і губка змокла… і трут згубився… (Л. Укр., III, 1952, 210);
Він кресав і кресав вогонь. Ось почав тліти, а далі спалахнув ясним вогником трут (Скл., Святослав, 1959, 106).
2. Те саме, що трутови́к.
З щілин дубової колоди пробивався трут.
ТРУТ², а́, ч. Те саме, що тру́тень.
Цар і трут на дурняк живуть: інші працюють, а вони мед їдять (Укр.. присл.., 1955, 3);
Мов нараз світ погас, зблід наш Мирко, як хустина; вже сварить його й дитина, що він трут і галапас (Мак., Вибр., 1954, 433).
Словник української мови (СУМ-11)