тріо
ТРІ́О, невідм., с.
1. Музичний твір для трьох інструментів або трьох голосів із самостійними партіями в кожного.
Починається тріо: «Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче» (Н.-Лев., III, 1956, 306);
Тріо для скрипки, віолончелі та контрабаса.
2. Ансамбль із трьох співаків або музикантів для виконання таких творів.
Кропивницький навчив Івана грати на секунді, Миколу — на віолончелі, і вони з глибоким почуттям виконували українські пісні, перекладені Кропивницьким для тріо (Життя Саксаганського, 1957, 13);
Серед ансамблів найбільшою художньою досконалістю відзначається тріо сестер Байко (Мист., 4, 1960, 5);
// Три співаки або музиканти, які виконують взагалі музичний твір.
Тріо-музики завзято витинали новітній фокстрот. (Досв., Вибр., 1959, 393);
// у знач. присл. Трьома голосами, на трьох інструментах.
Потім, що називається, таки розгойдали й Ростислава і заспівали тріо давно неспіваного Даргомижського (Ле, Право.., 1957, 44).
3. перен. Про трьох осіб, людей, що пов’язані між собою дружбою або завжди бувають разом.
Вони [хлопці] літами однакові з нашою Олесею (14-15 літ), і сеє тріо провадить життя досить веселе (Л. Укр., V, 1956, 85).
4. Середня частина деяких видів інструментальних п’єс, танців і т. ін., більш спокійна та мелодійна, ніж перша та остання.
Словник української мови (СУМ-11)