тріо

1. група з 3-х інструменталістів; 2. твір для такого ансамблю: 3. у формах із 3 частин, переважно танцювальних (менует, марш та скерцо) — середня частина, яка контрастує з крайніми.

Значення в інших словниках

1. тріо — трі́о іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. тріо — Трійця, див. тріюмвірат  Словник чужослів Павло Штепа
3. тріо — ТРІ́О, невідм., с. 1. Музичний твір для трьох інструментів або трьох голосів із самостійними партіями в кожного. Починається тріо: “Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче” (І. Нечуй-Левицький); Тріо для скрипки, віолончелі та контрабаса.  Словник української мови у 20 томах
4. тріо — невідм., с. 1》 Музичний твір для трьох інструментів або трьох голосів із самостійними партіями в кожного. 2》 Ансамбль із трьох співаків або музикантів для виконання таких творів. || Три співаки або музиканти, які виконують взагалі музичний твір.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. тріо — трі́о (італ. trio, від tre – три) 1. Ансамбль з трьох музикантів-виконавців. 2. Музичний твір для трьох голосів або інструментів. 3. Середня частина (розділ) деяких видів інструментальних п’єс, танців тощо, що відрізняється від крайніх частин за характером, часом і тональністю.  Словник іншомовних слів Мельничука
6. тріо — ТРІ́О муз., ТЕРЦЕ́Т.  Словник синонімів української мови
7. тріо — Трі́о, не відм. (н. р.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. тріо — ТРІ́О, невідм., с. 1. Музичний твір для трьох інструментів або трьох голосів із самостійними партіями в кожного. Починається тріо: «Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче» (Н.-Лев., III, 1956, 306); Тріо для скрипки, віолончелі та контрабаса.  Словник української мови в 11 томах