тугувато
ТУГУВА́ТО.
1. Присл. до тугува́тий.
Не мавши ніколи справи з машинами, з їх огріванням, він тугувато засвоював спочатку закони механіки (Коцюба, Нові береги, 1959, 107).
2. у знач. присудк. сл. Важкувато (про труднощі в чомусь, з чимось, нестатки).
— Люди будуть, Григорію Петровичу. Ось із струментом доведеться тугувато (Ткач, Плем’я.., 1961, 22);
— А я, по правді сказати, за декого боявся. Признайтесь, нелегко вам на початку було та, мабуть, і зараз тугувато (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 127).
Словник української мови (СУМ-11)