тугувато
ТУГУВА́ТО.
1. Присл. до тугува́тий.
Не мавши ніколи справи з машинами, з їх огріванням, він тугувато засвоював спочатку закони механіки (Г. Коцюба).
2. у знач. пред. Важкувато (про труднощі в чомусь, з чимось, нестатки).
– Люди будуть, Григорію Петровичу. Ось із струментом доведеться тугувато (Д. Ткач);
– А я, по правді сказати, за декого боявся. Признайтесь, нелегко вам на початку було та, мабуть, і зараз тугувато (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)