тужавіти
ТУЖА́ВІТИ, іє, недок. Висихаючи, робитися твердим, щільним, тугим; тверднути.
Після весняної поводі спадали річки, пересихали ручаї і тужавіли болота (Ле, Наливайко, 1957, 427);
Сонце пробилося крізь туман, гріло землю, і вона парувала стиха, тужавіла: дороги просихали (Тют., Вир, 1964, 356);
// Наливатися, робитися пругким.
Рання волинська осінь особливо принадна.. В таку пору в озерах яснішають води, наливаються соком антонівки, тужавіє на городах капуста (М. Ол., Чуєш.., 1959, 3);
Ледь облетів з нього ніжнозолотий пил цвітіння, і колос уже тужавіє (Мик., II, 1957, 396);
Швидко гоїлася рана. Тужавіли м’язи (Сміл., Зустрічі, 1936, 195).
Словник української мови (СУМ-11)