тужба
ТУЖБА́, и́, ж., рідко. Те саме, що тужі́ння.
Занудивсь я тяжко, — Ні душі нема: Горе нерозважне Та тужба сама! (Граб., І, 1959, 218);
Плач і тужба в хаті. У головах над труною схилилась Легейдиха, перша на всю слободу плачниця (Головко, II, 1957, 319).
Словник української мови (СУМ-11)