тупцювання
ТУПЦЮВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. тупцюва́ти і тупцюва́ння.
Шість годин тривало це безглузде тупцювання по глибокому снігу (Тулуб, В степу.., 1964, 185);
Після довгих вагань, тупцювання по кімнаті й покашлювання зважився [Костянтин Павлович] і тихо, удавано байдужим тоном, так ніби між іншим, обізвався (Коз., Сальвія, 1959, 175).
◊ Тупцюва́ння на [одно́му] мі́сці — відсутність руху вперед, розвитку.
Учений не має права жити минулою славою, вважати науковий ступінь самоціллю. Тупцювання на місці — це ознака застою, занепаду ученого (Наука.., 12, 1962, 5).
Словник української мови (СУМ-11)