тупцювання

ТУПЦЮВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. тупцюва́ти і тупцюва́ння.

Шість годин тривало це безглузде тупцювання по глибокому снігу (Тулуб, В степу.., 1964, 185);

Після довгих вагань, тупцювання по кімнаті й покашлювання зважився [Костянтин Павлович] і тихо, удавано байдужим тоном, так ніби між іншим, обізвався (Коз., Сальвія, 1959, 175).

◊ Тупцюва́ння на [одно́му] мі́сці — відсутність руху вперед, розвитку.

Учений не має права жити минулою славою, вважати науковий ступінь самоціллю. Тупцювання на місці — це ознака застою, занепаду ученого (Наука.., 12, 1962, 5).

Значення в інших словниках

1. тупцювання — тупцюва́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. тупцювання — ТУПЦЮВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. тупцюва́ти і тупцюва́ння. Шість годин тривало це безглузде тупцювання по глибокому снігу (З. Тулуб); Після довгих вагань, тупцювання по кімнаті й покашлювання зважився [Костянтин Павлович] і тихо, удавано байдужим тоном...  Словник української мови у 20 томах
3. тупцювання — -я, с. Дія за знач. тупцювати і тупцюватися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. тупцювання — топта́тися (тупцюва́ти, тупцюва́тися, ту́пцятися, товкти́ся) на (одно́му) мі́сці. Не просуватися вперед, не мати жодних досягнень у якійсь справі; не розвиватися, не вдосконалюватися.  Фразеологічний словник української мови
5. тупцювання — Тупцюва́ння, -ння, -нню  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. тупцювання — Тупцюва́ння, -ня с. 1) Топаніе, отупаніе. 2) — коло кого. Ухаживаніе хлопоты.  Словник української мови Грінченка