тупцювання
ТУПЦЮВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. тупцюва́ти і тупцюва́ння.
Шість годин тривало це безглузде тупцювання по глибокому снігу (Тулуб, В степу.., 1964, 185);
Після довгих вагань, тупцювання по кімнаті й покашлювання зважився [Костянтин Павлович] і тихо, удавано байдужим тоном, так ніби між іншим, обізвався (Коз., Сальвія, 1959, 175).
◊ Тупцюва́ння на [одно́му] мі́сці — відсутність руху вперед, розвитку.
Учений не має права жити минулою славою, вважати науковий ступінь самоціллю. Тупцювання на місці — це ознака застою, занепаду ученого (Наука.., 12, 1962, 5).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- тупцювання — тупцюва́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- тупцювання — ТУПЦЮВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. тупцюва́ти і тупцюва́ння. Шість годин тривало це безглузде тупцювання по глибокому снігу (З. Тулуб); Після довгих вагань, тупцювання по кімнаті й покашлювання зважився [Костянтин Павлович] і тихо, удавано байдужим тоном... Словник української мови у 20 томах
- тупцювання — -я, с. Дія за знач. тупцювати і тупцюватися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- тупцювання — топта́тися (тупцюва́ти, тупцюва́тися, ту́пцятися, товкти́ся) на (одно́му) мі́сці. Не просуватися вперед, не мати жодних досягнень у якійсь справі; не розвиватися, не вдосконалюватися. Фразеологічний словник української мови
- тупцювання — Тупцюва́ння, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- тупцювання — Тупцюва́ння, -ня с. 1) Топаніе, отупаніе. 2) — коло кого. Ухаживаніе хлопоты. Словник української мови Грінченка