тюхтій
ТЮХТІ́Й, я́, ч., розм. Про вайлувату, неповоротку людину.
[Олеся:] Хіба ж не скучно з вами? От кавалери! Один похнюпа, другий тюхтій… (Кроп., II, 1958, 254);
— Та швидше, пане, повертайтесь!.. Який же бо ви тюхтій… (Кол., Терен.., 1959, 334);
— Явдохо, може, піти [за зерном]? Га? — О боже, він ще питає. Ви бачите отакого тюхтія? Люди біжать, аж падають, а він… (Тют., Вир, 1964, 367).
Словник української мови (СУМ-11)