тягота
ТЯГОТА́, и́, ж.
1. Трудність, важкість.
— Не схотіла, кажуть, нашої ділити тяготи! (Барв., Опов.., 1902, 121);
Вона.. з видимою тяготою несе труди своєї професії (Хотк., II, 1966, 413);
// перев. у мн. Труднощі, важкі обов’язки.
На похідні нестатки й тяготи ви [пани] всі нездатні (Тулуб, Людолови, II, 1957, 213);
У Програмі КПРС поставлено завдання.. зняти з неї [жінки] тяготи домашнього господарства (Рад. Укр., 8.III 1963, 1);
// Стан душевного невдоволення, відчуття тягаря на душі, серці.
Від юних днів, від пестощів і раю Нам тягота лишається сама (Зеров, Вибр., 1966, 390).
2. діал. Вага.
Треба взяти чоботи, в них тягота невелика (Сл. Гр.);
З тяжким серцем, згорблений і похилений, ніби під якоюсь великою тяготою, вийшов ключник із казні (Фр., II, 1950, 279).
Словник української мови (СУМ-11)