убого
УБО́ГО (ВБО́ГО). Присл. до убо́гий 1, 2, 4-7.
Вона була людина середнього віку, убрана убого, але дуже чистенько (Л. Укр., III, 1952, 543);
Її батько був чоботар, мати заробляла на поденній, бо землі в їх не було. Жили вони вбого: село невеличке було, і кожен звик латати чоботи сам, а купувати їх по ярмарках (Гр., І, 1963, 262);
Живуть [робітники] убого, трудно й нещасно [по робітничих кварталах, передмістях] (Головко, II, 1957, 368);
Буйно сходила пшениця, Так, аж серце молоділо… Як же вбого колоситься! Як стебло її змарніло! (Рильський, III, 1961, 67);
// безос. присудк. сл.
Зупинившись над великим столом з бутафорним полем, вони [студенти] ніби іншими очима розглядають муляжну пересічену місцевість з мініатюрними горбами та річками. Гіпс, пофарбована тирса, що зображає траву… Як убого! (Гончар, Людина.., 1960, 10).
Словник української мови (СУМ-11)