убратий
УБРА́ТИЙ (ВБРА́ТИЙ), а, е ,діал. Дієпр. пас. мин. ч. до убра́ти¹.
Інші й дивувалися, що ось така пишна, гарно вбрата пані та така приступна та приязна до селян (Дн. Чайка, Тв., 1960, 76);
Онде катафалок.. До землі шовковим килимом покритий, І труна на йому пишна та багата, В золото і синій оксамит убрата (Щог., Поезії, 1958, 116);
Каже Редька раз ледача, Лежачи у Мед убрата: — Ох, яка же я добряча Із тобою, Меде брате! (Манж., Тв., 1955, 262).
Словник української мови (СУМ-11)