уговкувати
УГО́ВКУВАТИ (ВГО́ВКУВАТИ), ую, уєш, недок., УГО́ВКАТИ (ВГО́ВКАТИ), аю, аєш, док., перех., розм.
1. Умовляти, переконуючи в чомусь, схиляючи до чогось.
— Але стій, хлопче, стій, не радуйся передчасно! — уговкував його Борис (Фр., III, 1950, 425);
Шаланда товариша Данила, залишивши марні спроби уговкати ескадру, пішла напролом на берег, стріляючи з усіх гвинтівок (Ю. Янов., І, 1954, 275);
— Перестань уже, Микольцю, бо мене вуха болять! — уговкувала його Галя (Март., Тв., 1954, 453).
2. Те саме, що угамо́вувати 1.
— Ти маєш бути весела, то й полегшення матимеш. — Не вговкуй мене, Андрійку, най викажу (Март., Тв., 1954, 153);
— Це вам так не минеться, — побілів Бережан. — Не таких уговкали… (Мур., Бук. повість, 1959, 247).
Словник української мови (СУМ-11)