уговор
УГОВО́Р, у, ч., розм. Те саме, що домо́вленість.
Оселився Грицько на зиму в чужій сім’ї, в котрої купив город з уговором, що вони житимуть до весни у проданій хаті (Мирний, II, 1954, 79);
— Тілько бач: Брюховецький, по уговору, пішо і без оружжя веде свою сторону, а Сомко на конях, шатно і при оружжю. Хоче, кажуть, з гармат бити, як не по його рада станеться (П. Куліш, Вибр., 1969, 164).
Словник української мови (СУМ-11)