укоханець
УКО́ХАНЕЦЬ, нця, ч. Той, кого надзвичайно кохають, люблять; улюбленець.
Данилко поклав його [жайворонка з тіста] перед себе на парті і, пишучи у зошит, одно милувався із свого укоханця (Ю. Янов., II, 1958, 182);
— Козак! Козаче мій… — пестила [мати] укоханця, повертаючись із ним садовими доріжками до хати (Ле, Хмельницький, І, 1957, 12).
Словник української мови (СУМ-11)