умовляння

УМОВЛЯ́ННЯ (ВМОВЛЯ́ННЯ), я, с. Дія за знач. умовля́ти.

[Принцеса:] Але ж тут, пожалься, боже, знову жде тюрма? [Лицар:] Умовляння не поможе, — вороття нема (Л. Укр., II, 1951, 205);

Ніякі вмовляння на нього не впливали: своїх намірів він ніколи не міняв (Сміл., Пов. і опов., 1949, 12);

На умовляння Наді лягти і заспокоїтись вона [Клава] гарячкова відповідала: — Ні, ні, Надійко (Ткач, Плем’я.., 1961, 54).

Значення в інших словниках

1. умовляння — умовля́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. умовляння — УМОВЛЯ́ННЯ (ВМОВЛЯ́ННЯ), я, с. Дія за знач. умовля́ти. [Принцеса:] Але ж тут, пожалься, боже, знову жде тюрма? [Лицар:] Умовляння не поможе, – вороття нема (Леся Українка); Ніякі вмовляння на нього не впливали: своїх намірів він ніколи не міняв (Л.  Словник української мови у 20 томах
3. умовляння — (вмовляння), -я, с. Дія за знач. умовляти (вмовляти).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. умовляння — Умовля́ння, -ння, -вля́ння, -вля́нь і -вля́ннів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)