умовляння
УМОВЛЯ́ННЯ (ВМОВЛЯ́ННЯ), я, с.
Дія за знач. умовля́ти.
[Принцеса:] Але ж тут, пожалься, боже, знову жде тюрма? [Лицар:] Умовляння не поможе, – вороття нема (Леся Українка);
Ніякі вмовляння на нього не впливали: своїх намірів він ніколи не міняв (Л. Смілянський);
На умовляння Наді лягти і заспокоїтись вона [Клава] гарячково відповідала: – Ні, ні, Надійко (Д. Ткач).
Словник української мови (СУМ-20)