уповитий
УПОВИ́ТИЙ (ВПОВИ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упови́ти.
То Клеаріста йде у хвилюванні нив; Блакить очей горить із-під дугастих брів. Вузьке чоло її пов’язкою вповите (Зеров, Вибр., 1966, 463);
Лежала земля густими димами вповита, снарядами зрита, освіжена кров’ю земля (Дмит., Присяга.., 1937, 47);
*Образно. Ввірветься думка сумовита, Тривоги хмаркою вповита (Фр., X, 1954, 14).
Словник української мови (СУМ-11)