употіти
УПОТІ́ТИ (ВПОТІ́ТИ), і́ю, ї́єш, док. Спітніти, покритися потом.
Употів [сотник], ніби у гарячій бані (Кв.-Осн., II, 1956, 201);
Мати з меншою дочкою шнурували корсет, силкувались, аж впотіли, а корсет все-таки не сходився (Н.-Лев., III, 1956, 42);
— Хху! аж употів, бігаючи, — і, вийнявши хусточку з кишені підрясника, кілька раз промокнув [піп] собі шию (Тич., І, 1957, 248).
Словник української мови (СУМ-11)