упоювати
УПО́ЮВАТИ (ВПО́ЮВАТИ), о́юю, о́юєш, недок., УПОЇ́ТИ (ВПОЇ́ТИ), ою́, о́їш, док., перех.
1. Робити кого-небудь п’яним, напоюючи горілкою, вином і т. ін.
Герман на радощах упоїв їх пивом (Фр., VIII, 1952, 348);
— А я не сп’янів, не думай, що мене впоїш, Судиславе (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 73).
2. перен. Доводити до стану, схожого на сп’яніння.
І гладіатор, і патрицій, Обидва п’яні. Кров і дим їх упоїв (Шевч., II, 1953, 276);
Могутня картина весняного кригоходу, як хмелем, впоїла Яреська (Гончар, II, 1959, 203).
3. рідко. Напувати.
[Настя:] Я би не знати що дала, що вона його якимось зіллям упоїла (Фр., IX, 1952, 139);
*Образно. Впоює землю холодна волога, Тхне жабуринням і мохом з узлісь (Бажан, Роки, 1957, 203).
Словник української мови (СУМ-11)