утеча
УТЕ́ЧА (ВТЕ́ЧА), і, ж.
1. Швидкий відхід, біг, від’їзд і т. ін. з метою уникнення небезпеки, неприємного становища тощо.
В очеретах залопотіли [птахи] крилами, поплескалась вода від утечі лисок.., курочок (Досв., Вибр., 1959, 411);
Вже двічі на слід банди натрапляв червоноармійський загін, але банда ухилялась від бою, рятуючись втечею (Цюпа, Три явори, 1958, 17);
Треба сказати, що Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох (Гончар, III, 1959, 187);
Він якусь мить спостерігав утечу сполоханих звірів (Кучер, Пов. і опов., 1949, 87);
*Образно. Були поети, у вірші яких почали проникати тенденції ідилічності, аполітизму, втечі в чисту лірику, особливо шкідливі в той час, коли на країну все більше насувалась тінь війни, готованої світовим імперіалізмом (Про багатство л-ри, 1959, 134).
2. Таємний самовільний відхід, від’їзд.
Хоч і міг сумніватися Марусяк у тім, що вість про його утечу випередила його самого, але — хто ж його знає! (Хотк., II, 1966, 105);
Втечі селян від феодалів були найпоширенішою формою класової боротьби при феодальному ладі (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 461);
Любов до волі… Пушкін бачив яскравий вияв цієї любові: втечу з катеринославської тюрми двох прикованих один до одного арештантів… Цей епізод став, як відомо, за основу поеми «Братья-разбойники» (Рильський, X, 1962, 35);
Яринчина втеча схвилювала школярів.. Обговорювали дуже детально, що робитиме Яринка в незнайомих краях, куди вона подалася (Донч., IV, 1957, 235).
Словник української мови (СУМ-11)