утятий
УТЯ́ТИЙ (ВТЯ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до утя́ти.
З обрізаними вухами, утятими носами чи обрубаними руками вони [каліки] сиділи окружно під церквою (Панч, Гомон. Україна, 1954, 95);
В звичайні метри і традиційні строфічні побудови він [Є. Плужник] уміє внести.. багато свого, індивідуального (вільна «текучість» ритмів,.. а часто й зовсім обрубані, утяті рядки) (Не ілюстрація.., 1967, 321);
// утя́то, безос. присудк. сл.
Олю, Олю, — чуєш? — свято! Вже ми вільні! Сонця блиск! Гідрі голову утято, зник фашистський чорний тиск (Тич., II, 1957, 197).
Словник української мови (СУМ-11)