утік
УТІ́К¹, УТО́К, уто́ку, ч., спец. Поперечні нитки тканини, які переплітаються з поздовжніми (основою).
— Певно, вони й мене посадять за верстат, щоб я день і ніч торкала руками підніжки та гонила ногами уток з цівкою (Н.-Лев., IV, 1956, 266);
Вона перезаряджала човник. І замість золотистого утоку ввіпхнула бежевий (Веч. Київ, 21.VIII 1961, 2).
УТІ́К², уте́ку, ч., заст. Утеча.
Утік не славен (Номис, 1864, № 4400).
Словник української мови (СУМ-11)