ухибити
УХИ́БИТИ і (ВХИ́БИТИ), блю, биш; мн. ухи́блять; док., діал. Допустити помилку; схибити.
— Поможи мені ще вирватися з сеї западні, щоб я міг хоч раз дихнути свобідно, про направу того, що я ухибив цілим своїм життям! (Фр., VII, 1951, 85).
УХИ́БИТИ² (ВХИ́БИТИ), блю, биш; мн. ухи́блять; док., діал. Непомітно взяти щось чуже; украсти.
Таки, признатися, з мірку жита в старого вхибила (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)